Історичний марафон до 75-ої річниці Гурбенського бою

Здолбунівська районна рада за підтримки   керівника науково-редакційної групи книги  «Реабілітовані історією. Рівненська область», завідувача кафедри історії Міжнародного економіко-гуманітарного університету  імені академіка Степана Дем'янчука , кандидата історичних наук Андрія  Живюка розпочинає історичний марафон до 75-ої річниці Гурбенського бою.

Ганна Прищепа: «Я вмираю, та дух мій не вмре»

27 листопада 1944 р. Мізоцьким райвідділенням НКГБ була затримана мешканка Мізоча Надія Гаєвська, котра працювала сортувальницею райвідділу зв’язку і водночас проводила у райцентрі розвідку за завданням підпілля ОУН (псевдонім «Тамара»). Зібрану інформацію про плани органів НКГБ-НКВД, кількість військ НКВД у містечку, настрої інтелігенції, службовців, робітників, примірники радянських газет і журналів вона передавала пунктовій зв’язковій ОУН Ганні Прищепі (псевдонім «Безталанна»), взятій під варту наступного дня, 28 листопада.

Перші допити підпільниць проводив відомий своєю жорстокістю оперуповноважений Мізоцького райвідділення НКГБ Ніколай Бєлкін. Дівчата зізнались, що до підпілля ОУН належали з квітня 1944 р., тобто з часу масштабних сутичок між військами НКВД і формуваннями УПА, апогеєм яких став бій під Гурбами. Після допиту Ганну Прищепу помістили в одиночку камери попереднього ув’язнення Мізоцького райвідділення НКВД.

У ніч з 28 на 29 листопада 1944 р. до камери, де перебувала Ганна Прищепа, проник міліціонер райвідділення НКВД Андрій (чи Павло) Галушка, з яким вона зустрічалась, і який, як вважали начальники райвідділень НКВД і НКГБ, «працював на сторону ОУН і був завербований «Безталанною». Очевидно, розуміючи, що потрапили у безвихідь, і не бажаючи вчинити мимовільну зраду під час тортур, Прищепа і Галушка написали передсмертні листи, після чого останній застрілив з автомата Ганну, а тоді себе.

Прощальної записки міліціонера Галушки виявити не вдалося, натомість у архівно-кримінальній справі збереглась копія із записки Ганни Карпівни Прищепи, 1923 року народження, уродженки і мешканки Мізоча, українки, селянки, з 5-класною освітою:

Останні мої слова

Прости мені Боже, що нарушаю цей великій гріх самогубства. Не можна витримати тієї наругі проклятих анцихристів, вони мене заставляють зраджувати свій рідний нарід, на що я ніколи не погоджуюсь. Волію вмерти, ніж за собою вести в провалу нарід, котрій люблю понад усі скарби світа. Не доведеться вам, прокляти людоїди, ще знущатися наді мною. Я вмираю, та дух мій не вмре. Він зродиться в тисячах українськіх серцях, котрі помстять за мене і за всю розляту українську кров.

Прощайте усі мої найдорощі – мама, сестри, брати, братихі і ваші діти, і всі сусіди і тітка, я вибіраюсь від вас назавше.

Смерть проклятим комунарам!

Слава Україні!

Ганя.

29.11.44 р.

Вранці 29 листопада начальники райвідділень НКВД Гайдуков і НКГБ Хранцов та оперуповноважений Бєлкін склали акт про смерть Ганни Прищепи і Андрія (Павла) Галушки. Існує переказ, що вбитих працівники НКВД вкинули до покинутого колодязя. Тіло Ганни якимось чином забрали її рідні і поховали на місцевому цвинтарі. У 2000-х рр. на могилі встановлено пам’ятник.

Характерно, що постанова про обрання міри запобіжного заходу стосовно Ганни Прищепи і постанова про її арешт затверджені начальником Мізоцького райвідділення НКГБ Хранцовим 29 листопада, вже після смерті дівчини.

Слідство щодо Надії Гаєвської було поновлене аж наприкінці лютого 1945 р. управлінням НКГБ у Рівненській області. На той час вона утримувалась у тюрмі № 4 м. Рівне. 5 квітня 1945 р. слідчий Костерной підготував звинувачувальний висновок у справі Надії Гаєвської, де, зокрема, зазначено: «Працюючи розвідницею під псевдонімом «Тамара», звинувачена Гаєвська щотижнево аж до арешту передавала в банду УПА відомості стосовно місця розташування, кількості і озброєння військ Червоної армії в м. Мізоч (насправді у Мізочі дислокувались війська НКВД – авт.), про настрої населення і про проведені заходи радянської влади».

23 квітня 1945 р. військовий трибунал військ НКВД Рівненської області засудив Гаєвську Надію Мефодіївну на підставі статті 54-1а, 54-11 Кримінального кодексу УРСР і статті 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. до 20 років каторжних робіт і 5 років позбавлення політичних прав з конфіскацією майна. 22 травня 1956 р. Надія Гаєвська за рішенням комісії Президії Верховної Ради СРСР звільнена з Воркутинського табору МВД. На той час її сім’я (дід, батько, мати і двоє братів) перебувала на спецпоселенні у Хабаровську, куди вислана з Мізоча 26 червня 1950 р. На спецпоселенні померли мати Надії Ніна Марківна і дід Лука Дмитрович. Інші члени сім’ї звільнені зі спецпоселення лише 28 січня 1960 р. Рішення щодо їх реабілітації ухвалене 22 грудня 1993 р.

Надія Гаєвська реабілітована прокуратурою Рівненської області 6 квітня 1993 р. Однак, переглядаючи справу, прокуратура чомусь не ухвалила жодного рішення стосовно Ганни Прищепи. Слідство щодо неї було припинене 22 лютого 1945 р. за фактом смерті. Прокуратура Рівненської області з якихось причин не ухвалила у 1993 р. постанови про припинення справи Ганни Прищепи за відсутністю складу злочину, як це робилось в інших випадках смерті звинувачених під час слідства.

Переконаний, що найближчим часом ця помилка буде усунута. Ганна Прищепа має увійти до пантеону найвизначніших борців, котрі віддали життя за незалежність України.

 

Посилання