Історичний марафон до 75-ої річниці Гурбенського бою

"Картографічний інститут" Івана Мартинюка

На Великдень, 25 квітня 1943 року, землемір Іван Мартинюк гостив у свого брата, лікаря Федора Мартинюка, в товаристві письменника Уласа Самчука. У спогадах «На коні вороному» Улас Самчук написав про цю гостину так: «Тут була вся їх родина, старі батьки і брат Іван з малою дочкою. Сідали урочисто за стіл, читалась молитва, їлось свячене яйце, ломилось свячену паску, випивалось з Христос воскрес по чарці і закусувалось щедрими дарами родючої землі. А далі «билися» крашанками, «вибивали битки» і було весело».

До наступного Великодня, що припав на 16 квітня 1944 року, Іван Мартинюк на дожив два дні. В страсну п’ятницю, 14 квітня 1944 року, він зійшов на свою Голгофу: в п’яти кілометрах західніше Дубна єфрейтор 2-го взводу при відділі контррозвідки «Смєрш» 13-ї армії Сухоросов застрілив засудженого до вищої міри покарання керівника «картографічного інституту УПА» Івана Мартинюка при спробі втечі під час конвоювання. Тіло вбитого закопали неподалік у рівчаку.

Невідомо, чи встиг про щось подумати професійний землемір Іван Мартинюк у ті останні миті свого життя. Можливо, згадав малу доньку, яка рано залишилась без матері. Постріли конвоїра відібрали в неї ще й батька.

16 лютого 1944 р. «картографічний інститут УПА» викрили на хуторі Лебедщина поблизу Дерманя співробітники контррозвідки «Смєрш», захопивши його обладнання, очільника Івана Мартинюка (підпільний псевдонім «Козак») та ще двох працівників. Вилучено готовальню з необхідним креслярським інструментом, лупу, флакони з тушшю, кольорові олівці, креслярські пера, два рулони кальки, три топографічні карти СРСР та 18 карт, виготовлених в інституті: десяти Здолбунівського, по чотири Рівненського і Кременецького районів.

Ще у вересні 1943 р. за наказом командування УПА організовані курси картографів і створені картографічні відділи, оскільки карти були вкрай необхідними для ведення бойових дій та планування військових операцій повстанцями. Південна група УПА, яку очолював Петро Олійник (псевдонім «Еней»), вирішила створити власний «картографічний інститут УПА». Його керівником призначили Івана Мартинюка, який у 1920 р. закінчив Житомирське землемірне училище й довгий час працював на посаді землеміра. У 1943 р. він учителював у Дермані.

Формування «інституту» розгорнулося наприкінці осені 1943 р. на родинній садибі Мартинюків-Балабів. Іван Мартинюк розумів, що це ніякий не інститут, а звичайна креслярня, де карти копіювались на кальку, а потім друкувались на світлі і зафарбовувались. Та назва всім сподобалась. Персонал «інституту» склали 33 працівники, серед яких було три фахових інженери, інші 28 осіб (у тому числі 10 дівчат) виконували простішу роботу. Охорону несли троє кавалеристів. Незабаром у Дермань прислали п’ятьох повстанців для навчання креслярської справи. Навчальний курс, адміністратором якого був Василь Андрощук (псевдонім «Молодець») з села Дермань Перший, тривав до початку січня 1944 р. Спеціальні креслярські дошки та рами виготовив житель села Дермань Перший Микола Семенчак (псевдонім «Невільник»). Частину креслярів згодом перевели на хутір Клопіт, вони отримали самостійне завдання і деякі матеріали.

На початку 1944 р. з роботою «інституту» знайомилась угорська делегація, яку супроводжував представник Проводу ОУН Омелян Логуш (псевдонім «Іванів»). До лютого 1944 р. в «картографічному інституті» виготовили карту Здолбунівського повіту (з польської, масштаб 1:100000); карту лісової смуги «Остріг» (з німецької авіаційної, масштаб 1:300000); карту «Київ» (з радянської, масштаб 1:200000). Розпочали роботу над виготовленням карт «Бердичів», «Вінниця», «Умань», «Біла Церква», «Ковель», «Кременець». Виготовлені карти зберігались у дерев’яному ящику, який було закопано неподалік від хати Мартинюків.

У другій половині січня 1944 р. Іван Мартинюк спробував організувати друк карт на сонці, але оскільки світлодрук давав тільки один колір, то частині хлопців довелось ліси і води зафарбовувати від руки, а горизонталі зовсім не проводити. Це займало надто багато часу. Знову постав брак необхідних матеріалів, не вистачало світлочутливого паперу. З надісланих трьох 20-метрових рулонів два повністю використали. За два дні до приходу частин Червоної армії у Дермань робота була припинена.

Здавалося б, що з арештом і смертю Івана Мартинюка-«Козака» історія «картографічного інституту» закінчилась. Однак ця інституція продовжувала діяти у Дермані ще півроку, забезпечуючи загони УПА необхідними картами.

Користувались цими картами командири УПА і в бою під Гурбами. Іван Мартинюк продовжував свою війну й після смерті.

 

Посилання